Цукор з Мадейри: цукрова дорога від Funchal до Брюгге

Здається, ніщо: конус затверділого цукру, сіро-білий, трохи тьмяний, стоїть у вітрині музею A Cidade do Açúcar у Funchal. Але це не декоративний предмет. Це форма, в якій цукор подорожував ще до пакетиків і коробок: pão de açúcar, цукровий хліб, який розбивали молотком і за потреби товкли. Понад століття ці конуси перетинали шлях від острова Мадейра до набережних Брюгге й Антверпена.

Острів, де нікого не було

Коли португальські кораблі підходять до Мадейри, у 1420-х роках, острів порожній: жодного села, жодного поля, жодного мешканця. Усе треба було облаштовувати з нуля. Уже в 1430-х інфант D. Henrique велить посадити cana-de-açúcar, цукрову тростину, привезену з Середземномор'я. Рельєф крутий, вологий, ізрізаний ущелинами; терасують схили і копають levadas, іригаційні канали на схилах гір, які й досі прорізують горбовини смугами.

Треба сказати прямо, бо це та сама історія: ця цукрова економіка трималася на праці жінок і чоловіків, поневолених і завезених з Африки. Мадейрський цукор не був солодким для всіх.

1472: цукор іде прямо до Фландрії

У XV^ст. цукор не є товаром: це розкіш, який продають на вагу і тримають в аптеці поруч із прянощами. Мадейра стає одним із великих постачальників Європи, і з 1472 року її цукор відправляють безпосередньо до Фландрії, яка тоді була головним центром перерозподілу.

Цукрові хліби подорожують у дерев'яних ящиках, зроблених з місцевих порід, vinhático і til. Вони залишають Funchal, підіймаються Атлантикою і розвантажуються в Брюгге, а потім в Антверпені, коли порт Брюгге замулився. Звідти вони йдуть до всієї Північної Європи. Інакше кажучи: португальський цукровий шлях проходив через наші порти, і проходив уже п'ятсот п'ятдесят років тому.

Весілля в Брюгге, і все ланцюжком

Цей шлях не є випадковим торговим маршрутом. Він спирається на союз. У 1430 році Ізабелла Португальська, донька короля João I^er, виходить за Філіпа Доброго, герцога Бургундського. Саме це весілля, відсвятковане в Брюгге, стало початком ордену Золотого руна. Королівство Португалія і бургундські землі стали родичами; купці пішли слідом.

Купці з Брюгге, що стали мадейрцями

Вони не обмежувалися купівлею здалеку: вони оселялися. Maerten Lem, купець з Брюгге, прибуває до Лісабона в 1450 році з рекомендаційним листом від самої Ізабелли Португальської. Він робить статки на корку та цукрі, повертається до Брюгге в 1466 році; його син, Martim Leme, оселяється на Мадейрі в 1470 році.

Через двадцять років приїжджає інший: Jean Esmenault, родом із Béthune, в бургундському Артуа, службовець брюггського торгового дому Despars. Він ступає на острів у 1480 році, відкриває власну справу в 1490-му і в португальських реєстрах стає João Esmeraldo. Фламандське ім'я розчинилося в мові острова, як цукор у воді.

Розплата картинами

Найдивовижніше те, що йшло у зворотному напрямку. Мадейрські купці не лише привозили гроші: вони обмінювали свій цукор на фламандські твори. Розписні панно, вівтарі, скульптури з Мехельна й Антверпена, золотарські вироби: усе це вирушило з Фландрії на атлантичний острів, бо тростина там добре родила.

Саме тому маленький португальський острів сьогодні зберігає один із найдивовижніших ансамблів фламандського живопису, зібраний у Музеї сакрального мистецтва Funchal. Ці картини є буквально цукром, перетвореним на колір.

Що цей цукор зробив можливим

Поки конуси йшли на північ, частина лишалася в Португалії. І вона потрапляла в монастирі, де вже мали іншу сировину в достатку: жовтки, які лишалися без діла, бо білки йшли на освітлення вина і крохмалення одягу. Цукор і жовтки: вся монастирська кондитерська Португалії вміщується в цій зустрічі.

Цукор тут до того ж став інструментом точності. Черниці його не важили: вони його варили і оцінювали пальцем, за послідовними точками цукру, від нитки до великого зламу. Треба було, щоб продукт став достатньо звичним, аби його так читали руками, без термометра.

У нас, у Брюсселі

Нам подобається ця ідея, коли ми готуємо наші pastéis de nata, крем яких є лише справою жовтків, цукру та кориці: шлях, що з'єднував Funchal з фламандськими портами, є також, здалеку, тим, що зрештою привіз португальську кондитерську сюди. Цукор колись їздив у конічних хлібах; сьогодні він їде у вітринах, на rue des Tongres в Etterbeek, у Stockel, Uccle і Waterloo. Заходьте до однієї з наших чотирьох крамниць у Брюсселі і Waterloo.

Фото: Dr. Thomas Liptak, через Wikimedia Commons, ліцензія CC BY-SA 4.0.

Джерела: Madeira 600 anos (Governo Regional da Madeira), «600 anos Madeira - História» ; RTP Ensina, «Açúcar, o ouro branco da Madeira do século XVI» ; Universidade Nova de Lisboa (FCSH) - Expansão Portuguesa, «A expansão portuguesa na Flandres».