Azulejos у кондитерських: розписні стіни, що береже Лісабон

Замовляєш каву, чекаєш pastel de nata і дивишся на стіни. У багатьох кондитерських Лісабона вони вкриті розписними плитками, azulejos, які тут не для краси: вони зберігають історію, що сягає кількох століть.

Слово з арабської

Azulejo походить від арабського al-zillīj, що позначає полірований камінь. Вихідна ідея полягала в наслідуванні візантійських і римських мозаїк з дрібних шматочків емальованої глини, складених на стіні. Португальці зберегли слово, техніку і насамперед смак вкривати поверхні.

Від короля Мануела до синьої плитки

Перші відомі azulejos, у XIII столітті в Іспанії, були з плиток одного кольору, вирізаних у геометричні форми і складених, як мозаїка. Севілья стає великим центром цього виробництва. У 1503 році король Мануел I, повернувшись з візиту до Севільї, впроваджує ті самі техніки в Португалії. Але до середини XVI століття країна ввозить основну частину своїх плиток, переважно з Іспанії.

Найстаріше датоване португальське полотно з azulejos це Miracle de saint Roch, створене Francisco de Matos у 1584 році. Відтоді португальці перейняли мавританську традицію horror vacui, страху порожнечі, і почали повністю вкривати стіни.

XVII століття: синій з Delft

У XVII столітті суцільний білий поступається місцем полікромним плиткам, потім композиціям у формі килимів, які виготовляли в великій кількості. Іспанський живописець Gabriel del Barco вводить в Португалію синьо-білий стиль у дусі Delft, з Нідерландів. Між 1687 і 1698 роками король Педро II зупиняє імпорт azulejos, а останні великі партії з Голландії прибувають у 1715 році.

1755 рік: плитка стає стриманою

Землетрус 1755 року зруйнував значну частину Лісабона. При відбудові azulejos набувають радше утилітарної ролі. Декор стає голим і функціональним, у стилі, що зветься pombalin, за іменем маркіза де Помбаля, який керував відбудовою. На деяких фасадах тоді з'являються маленькі молитовні панно, покликані захищати будинок від майбутніх катастроф.

На вулиці фасади розказують про епохи

Блукаючи Лісабоном, епохи читаєш на стінах. На вулиці Boavista Casa dos Parafusos показує плитки в стилі ар-деко 1920-х років; місто їх відреставрувало. На проспекті Almirante Reis, під номером 74, будинок, завершений у 1908 році, має фасад з azulejos у стилі модерн, намальований Alfredo Pinto в 1911 році. У районі Lapa, на вулиці São Domingos, багато фасадів обкладено плиткою.

У кафе: Mexicana і Trindade

Pastelaria Mexicana на проспекті Guerra Junqueiro заснована в 1946 році, потім відремонтована в 1961-1962 роках. На її стіні фреска з рельєфних плиток, підписана Querubim Lapa, 1961 року. Це не музей, а районне кафе, і саме тому декор зворушує: його бачиш, чекаючи на каву.

У Cervejaria Trindade, на вулиці Nova da Trindade, ресторан відкрився в 1836 році в будівлі, купленій роком раніше. Алегорії стихій і пір року з плиток там замовили в 1863 році. Це місце показує, що в XIX столітті плитка була таким самим декором залу, як і будь-який інший.

Що плитка зберігає від кави

Azulejo розглядаєш, поки чекаєш. Він тримається стільки, скільки живе кав'ярня: бачив, як проходили постійні гості, замовлення біля стійки і розмови, що не закінчуються. Тому pastel de nata так добре їсти перед розписною стіною.

У Wooly в Брюсселі pastéis de nata замовляють на сторінці, присвяченій pastéis de nata. Їх забирають у наших крамницях у Stockel, Etterbeek, Uccle та Waterloo, а доставка додому в Брюсселі діє за нашими умовами доставки. Щоб зайти далі в лісабонські кондитерські, прочитайте також статтю про Confeitaria Nacional.

Джерела: Wikipedia, « Azulejo » ; Turismo de Lisboa, « Rota do Azulejo ».

Фото: GualdimG, Wikimedia Commons, CC BY-SA 4.0.